10 історичних фактів: міф і правда

16 березня 2016 р. початок Великого посту

Початок Великого посту

Великий піст встановлений, головним чином, в пам'ять сорокаденного посту Ісуса Христа, який незабаром після Свого хрещення пішов у пустелю і постив там.

20 лютого - День вшанування Героїв Небесної Сотні

 «У нашій пам’яті вони назавжди залишились»

21 листопада 2013 року студенти Києва вийшли на Майдан Незалежності в підтримку євроінтеграції за Єропейську Україну!

Спочатку - це була виключно мирна акція молоді з гаслами: «Україна-це Європа», «Ми –вільні», « Ми хочемо в ЄС». Кількість активістів зростала з дня в день. 

А що ж було далі… А далі- не підписання угоди про асоціацію. А далі- жорстоке побиття студентів в ніч на 30 листопада.

Після двох місяців мирних протестів підтримка мітингувальників зростала. Замість того, щоб мирно врегулювати ситуацію, 18 лютого тодішня влада на чолі з президентом Януковичем віддала злочинний наказ застосувати зброю і зробити «зачистку» Майдану, застосовуючи водомети, бронетранспортери і вогнепальну зброю.

А далі… А далі- покалічені людські тіла та серця, Михайлівський Собор, Інститутська, Грушевського, Майдан залитий кров’ю, барикади, шини. Революція гідності.

Вони йшли голіруч проти озброєних вишколених беркутівців. А під ногами у них зривалися світло-шумові гранати, довкола свистіли кулі. Із засобів оборони у мітингувальників були тільки саморобні дерев’яні щити, дерев’яні палиці, барикади, створені з підручних матеріалів та палаючі автомобільні шини і їдкий дим, що густою хмарою оповив серце України – Київ..

Тисячі пораненихі майже 100 людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції. Серед них – науковці, викладачі, студенти, вчителі, художники, архітектори, театральні режисери, громадські активісти. Ця «Небесна Сотня» своїм життям викупили свободу для мільйонів українців і дає шанс збудувати нову демократичну правову державу.

Герої не вмирають! Вони завше будуть в наших серцях. По країні уже з’являються перші вулиці та площі, названі на честь героїв Майдану.

Та на цьому біль не закінчився. Цей рік найтяжчий для України за роки незалежності. У боротьбі за краще європейське майбутнє наш народ зустрівся з агресією Росії. Вона анексувала Крим, а зараз веде неоголошену війну на сході нашої Батьківщини. Українські військові, і в тому числі наші земляки  захищають єдину, неподільну, соборну Україну.

Сьогодні в зоні АТО, на жаль, гинуть українські герої, сотні з них отримали поранення та знаходяться на лікуванні у шпиталях та лікарнях. Ми пишемо пораненим листи, відсилаємо свої малюнки, щоб підтримати їх. Адже усім їм, як ніколи, потрібна увага, добре слово, повага та любов небайдужих людей та наша з вами молитва.

Отче наш, молю Тебе! Пробач, помилуй, спаси, захисти та збережи наших воїнів. Дякую Тобі за кожного із них. Будь з ними завжди поруч! Показуй їм правильний шлях, яким вони повиннійти. Боже! Приблизь день перемоги! Даруй мир, спокій, незалежність, цілісність, процвітання нашій неньці Україні!

Рік без Кузьми

До річниці смерті лідера гурту «Скрябін» Андрія Кузьменка у Мережу виклали змонтований з уривків різних його концертів кліп на пісню «Кінець фільму», яка стала однією з останніх у житті Кузьми. 2 лютого на телеканалі ZIK відео покажуть вперше.

2 лютого 2015 року страшна ДТП забрала Кузьму. Це стало шоком не лише для його рідних, друзів та найпалкіших фанатів, а й для всієї України: він був кумиром для багатьох, і не лише через пісні, а й через активну життєву позицію, бо не боявся бути собою, не боявся говорити правду.

Звичайний хлопець з містечка на Львівщині, Андрій Кузьменко за час своєї творчої діяльності здобув надзвичайну популярність. Він просто співав про те, що важливо, про те, що болить кожного. Кузьма не був святим, але його поважали і любили, бо він був добрим і чесним із собою та цілим світом.

У новому кліпі на пісню «Кінець фільму» зібрані світлини співака з різних періодів життя: на одних – маленький Андрійко із щирим дитячим поглядом, на інших – молодий хлопець, сповнений енергії і бажання творити. Автори відео також використали уривки з концертів Скрябіна різних років. Тут можна побачити і перші виступи ще зовсім юного Кузьми. Із кожною секундою відео ніби подорожуєш у часі разом із музикантом по концертах, фестивалях, знімальних майданчиках. У кожному кадрі Кузьма справжній: десь усміхнений, життєрадісний, десь іронічний, а десь зосереджений і серйозний.

Андріївські вечорниці!!!

Чи хотіли б ви знати своє майбутнє? Те що станеться з вами завтра, через тиждень, місяць, 20 років, коли одружитись, скільки будете мати дітей, в якому віці помрете? Я б не хотів, ну якось не цікаво було б отак все знати. А так не знаєш, що тебе чекає завтра, з якої сторони вискочить кролик, життя дивовижне та повне всіляких несподіванок та сюрпризів (як приємних, так і не дуже), правда класно? Однак не всі погодяться зі мною, така вже людська натура – хоче знати наперед. Що буде завтра, через тиждень, місяць, дехто он навіть вже знає, в якій могилі та на якому цвинтарі буде спочивати у вічному сні, жах. Є гарна приказка: “хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани”. (Думаю, якби Бог не був Богом, Він би вже давно помер від сміху). А ще є така штука, якдоля, яка ніби то і визначена наперед, а з другого боку ми самі її визначили і продовжуємо визначати. Так от, людська цікавість до майбутнього та долі невмируща і з давніх часів знаходить своє відображення у традиції та культурі багатьох народів. Не виключенням є й український народ, а найбільш яскравим таким відображенням тої цікавості є Андріївські вечорниці.

Андріївські вечорниці – традиційні гадання на день святого Андрія, дуже давній слов’янський звичай, який йде з далеких язичницьких часів. Як і зі всіма великими подіями дохристиянської язичницької культури, з приходом християнства, вечорниці склеїли із днем святого Андрія Первозваного, одного з дванадцяти апостолів Христа. Звісно, до гадань та вечорниць, які тепер проходять в його день – 13 грудня, святий Андрій жодного відношення не має.

Колись давно вечорниці починались ще в кінці листопада та продовжувались аж до початку великого посту, брали в них участь здебільшого дівчата, (котрі, куди більш цікаві, аніж хлопці), хоча і хлопці теж. Для проведення підшуковувалась простора хатинка, де всі збирались і засиджувались до вечора, звідси і назва – вечорниці. Погода бррр, на дворі дощ зі снігом (чи сніг з дощем), роботи в полях всі завершились, на зиму запас заготовлений, що молодим людям ще робити лишається як не збиратись на вечорниці? (телевізорів не було, а ніяких “контактів”, “однокласників”, “фейсбуків” подавно, тож вечорниці були тими давніми “контактами”, які проходили в реалі).

Вечорниці, Ілля Репін. 1881 рік.

Найбільш хвилююче питання, яке цікавить молодих незаміжніх дівчат усіх часів та народів – коли вони врешті вийдуть заміж, та чи буде ладним чоловік? Це була головна тема всіх дівочих вечорниць. Дівки проводили самі різноманітні гадання на цю одвічну тему. Наприклад, дівка знімала свій чобіт, та з заплющеними очима щосили кидала чоботом (як іракський журналіст мештом в американського президента). Потім дивилась – в який бік чобіт носком упав, значить, з того боку її наречений буде шукати. Або ще – брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову, потім тягнули, якщо перстень випадав, зрозуміло – чекайте весілля. Ну і ще багато всяких різних видів гадань було.

Не знаю, чи збувались їхні гадання, мабуть все було як мало бути незалежно від того, в яку сторону носком падав чобіт. І якщо наречений приходив не з тої сторони, тим не сильно переймалися (головне, щоб приходив взагалі). Але ж головне не результат, а сам процес.

Хлопці теж збирались у компанії, та ходили в гості до дівчат (на то вони і хлопці). Під час таких спільних посиденьок довгими зимовими вечорами, між молодими хлопцями та дівчатами частенько зав’язувались серйозні стосунки, запалювався вогник кохання, а вже на літо справлялось весілля. Таким чином, Андріївські вечорниці (і взагалі вечорниці) відігравали дуже корисну соціальну (і демографічну) функцію – сприяли створенню нових сімей, як наслідок збільшенню населення. Отак і жили наші предки багато поколінь. Шкода, що у гучному гулі прогресу, комп’ютерів, інтернетів, за всіма цими контактами та фейсбуками ми трохи підзабули свої давні одвічні традиції, а як було б файно замість безглуздого інтернетського чату, чи скайпу зібратися десь під стріхою при свічках і справити Андріївські вечорниці. Бажаю всім веселих святкувань.

Всіх Андріїв, Андрійовичів, Андріївн зі святом!!!!!!!!!!

Міжнародний день прав людини

Щороку 10 грудня Україна та увесь світ відзначають Міжнародний День прав людини. Саме цього дня у 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, яка є основою міжнародних стандартів у сфері прав людини.

   На Декларації ґрунтується значна кількість міжнародних договорів із прав людини, які мають обов'язкову юридичну силу у сфері прав людини у всьому світі. У ній закріплено загальне визнання того, що кожна людина народжується  вільною у своїй гідності та правах.

   28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Конституцію України, в якій відображені всі норми, які проголошені Загальною декларацією прав людини та зазначено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

    На сьогодні дуже важливо, щоб кожна людина знала свої права, які визнані державою та суспільством. Права людини не даруються державою, а належать кожному від народження. Всі права людини – громадянські, політичні, економічні, соціальні є універсальними, неподільними, взаємозалежними та взаємопов’язаними. Вони є основою людського існування та розвитку.

    Визначаючи універсальні міжнародні стандарти прав людини, ООН встановила, що вони не можуть залежати від кордонів і повинні бути однаково забезпечені на різних континентах. Жодна країна світу не може вільно порушувати права людини, виходячи зі своїх внутрішніх інтересів.

   І сьогодні всі – влада, громадські організації, політики, профспілки, кожним кроком, кожним рішенням, спільними зусиллями повинні відстоювати та захищати права громадян нашої держави.

Загальна декларація прав людини була і залишається загальним надбанням людства, однією з найважливіших цінностей XX століття.